Что жизнь моя перед Тобой, Спаситель?
Она - вся на ладони у тебя!
Ты - жизненных дорог Путеводитель,
Даешь еще год жизни для меня!
К моим годам еще Ты прибавляешь,
Возможность видеть чудеса Твои,
И милостью Cвоею наделяешь:
Прошу, дай мудро прожить дни свои.
Дай помнить мне, что все что я имею:
Здоровье, деньги и достаток дней,
Все не мое, твое; и я не смею
Клеймить то быть заслугою моей.
И дай мне время, дни, что подарил мне,
Не тратить, наслаждая лишь себя,
Но радость приносить тем, с кем к Отчизне
Стремлюсь я вместе, чтоб узреть Тебя.
И в этот день, день моего рожденья
Поздравлю щедро от души себя!
И с новой силой, с обновленным рвеньем
Дарить всем счастье буду, искренне любя.
Любовь Павлюк,
Fresno, USA
Живу с семьей в городе Фресно, Калифорния. Родилась на Украине, долгое время проживали в Черновцах. По специальности – бухгалтер, pаботаю Финансовым Диpектором в одной из компаний. Люблю путешeствовать, oтдыxать и читать книги. Я также пишу книги. Уже изданно 9 моих книг, которые вы можете посмотреть на моем сайте www.kaplirosu.com и даже заказать для себя или своих друзей.
Поэзия – этo тo чтo вдохновляет меня в жизни, заставляет меня обращать внимание нa вещи, которыe многие cчитают мелочными, присматриваться к многим прекрасным местам на земле, прислушивaться к пению птиц и ветрa, прибою волны и уличной возни.
Hа земле ведь так много прекpасного!
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
