Питання чим саме є віра є певною проблемою для її розуміння. Звідки народжується віра. І чому вона взагалі відбувається у людині. Ми говоримо про те, що усі мають у собі цю можливість, потенціал до віри. Ми говоримо в слід за Апостолом Павлом, що віра народжується від слухання. Щоб для того. Щоб повірити треба почути, отримати це від когось. Але разом з тим ми усі зупиняємося перед тим, що віра в певній мірі є таємницею.
Ми придивляємо до людей віруючих. І відчуваємо, що справжня людина, яка вірить, має у своєму серці цю зустріч з Тим, Хто невидимий і десь поза цим світом, вона живе у якійсь зовсім іншій локації, знає те, чого ми не знаємо. Цей певний інший світ віри є проблемою для людей середньостатестичних. Вони не можуть судити про те, чого не знають.
У нашому світі, де всьому намагаються знайти якесь визначення, місце та просте логічне зрозуміння віра залишається до сих пір незрозумілою та десь небезпечною. Адже ці люди можуть вчинити так як нам ніколи і не прийде в голову.
Зараз я би хтів застановитися над тим що саме є причиною віри. Чи не є дуже часто наше небажання жити у цій реальності причиною нашої релігійності? Чи не є наша віра втечею від цього життя?
І тут я би зразу хтів би сказати, що справжня віра починається зараз, тут. Приглядімося до Святого Письма. Бог з'являється, вторгається у життя людини і змінюється усе. Але віра починається з зустрічі. Віра не може будуватися лише на тому, що я прагну, я хочу щоб так було.
Віра саме цим і відрізняється від мрії, що вона реальна. В той час як фантазії зовсім нічого не мають спільного з життям. У мріях я можу бути сильним і здоровим, в той час як у реальності я насправді хворий і слабкий. Віра будується на правді. Я переживаю у вірі те, що насправді існує. Я не говорю про те, чого нема. І хоча у вірі присутній елемент надії, то все одно вона будується на тому, що зараз є.
Але знову поставлю питання: чи не є наша віра лише гарною казкою, у яку нам добре вірити. Нам так хочеться, щоб саме так було, що ми живемо саме з цієї поправкою. І тут би я хтів сказати, що християнство будується не лише на голій вірі, але і на певних фактах. Христові чуда, з-посеред яких найбільше Його Воскресіння, є тими знаками на яких я будую свою віру. Так само і у власному житті я якимось чином відрізняю серед різних обставин Божу благодать та Його Провидіння. Той хто не досвідчив чогось такого не може назвати себе справжнім віруючим.
Я маю відчути цю Любов, доторкнутися її — інакше просто неможливо. Це не обов'язково має бути якійсь містичний досвід. Це може бути просте розуміння того, що кожне добро яке я отримав у своєму житті від Нього. Ця зустріч може починатися з простої подяки, з вислуханої молитви, з усвідомлення того, що Хтось є наді мною.
Але це все безперечно не заперечує того, що ми прагнемо, що наша віра може бути справжньою жагою, спрагою. Наше бажання зустрітися з Тим, Кого ми любимо, може бути ще одним підживлюючим джерелом нашої віри.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Кусочек автобиографической зарисовки - Лялин Андрей Владимирович (LAVScan) Каждая Зарисовка, это Одна из моих Индивидуальных Судеб, в которых я Жил Раннее, и Продолжаю Жить - Сейчас. Это Часть моей Личности и Жизни. Это Часть Меня. Все о чем я пишу на этих страницах, я пишу о самом себе, и о тех других, в которых Проявлено мое Сознание. Возможно кому-то, это покажется странным, ибо на Земле Сознание обычно связано только с Одной Личностью и с Одной Судьбой. Это верно, для Закрепощенного и Ограниченного (Одним только Разумом) Сознания. Для Свободного Сознания (Основой которого является не столько Разум, сколько Дух и Сердце) – Нет Предела Ни в Судьбах, Ни в Личностях, Ни во Времени, Ни в Пространстве.
Мы слишком Мало Знаем о Человеке. Настолько Мало, что Не Представляем Себе: Откуда Он Берется (Откуда и Зачем Приходит в Этот Несовершенный Мир), и Куда Впоследствии - Исчезает (Куда Уходит из Этого, Ставшего Ему уже Неинтересным - Мира). Обо Всем Том, что Он Делает (в Части, Прожитой Им на Земле - Жизни), - Мы Судим (Мерим) лишь по Своим Скудным Личным Привязанностям и Общим Заблуждениям, которые у Большинства из Нас, настолько Развиты и Переплетены с Ошибками Наших Нынешних и Прошлых Воплощений, что Большего - Ни Где и Быть Не Может. Это связано с Намеренным Ограничением Наших Возможностей, - Нашими Сомненьями. То есть, – Нами Самими. Ибо Мы, Имея от Рождения - БОльшее, Пытаемся Осмыслить из Него, лишь - МЕньшее. То Малое, которое Стараемся Отождествить со Своей Человеческой Психикой, которую Ошибочно, ассоциируем с Самим Собой (хотя она вовсе, не является таковой). Мы Бесконечное Грозовое Облако, но Пытаемся Заставить Свое Мышление Считать Себя - лишь Мельчайшей Каплей Дождя. Так нам Проще - Существовать с Наименьшей Требовательностью к Себе Самим и Своим Возможностям. Так нам Проще - Уходить от Ответственности за Свои Ошибки, за Нежелание Развивать Сознание и Воплощать в Своей Жизни Совершенство (что Требует от Нас Предельной Концентрации и Напряжения Всех Жизненных Сил). Мы - ВЗРОСлые Люди, которые Пытаются Представить Себя, - МАЛЫми Детьми. В Этом, ЗАКЛЮЧЕНа БОльшая Часть Наших Иллюзий, которая МЕЛЬЧИТ МИР, ДЕЛА и ДУШИ (и в конечном Итоге, - Наши СУДЬБЫ). Чем Меньше Ты Пытаешься Взвалить на Свои Плечи и ОтДАТЬ Вселенским Мирам, тем МЕНЕЕ ЗНАЧИТЕЛЬНЫМ (по Отношению к Ним) ТЫ САМ СТАНОВИШЬСЯ!
